Екскурсія на Чорнобильську АЕС. Побачити все на власні очі


Эта запись также доступна на: Russian

26 квітня 1986 р. … Ця дата стала поворотною в долі 50 000 чоловік, які проживали в містах Чорнобиль, Прип’ять, а також в навколишніх селах. У цей день сталася найбільша за всю історію атомної енергетики катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції. Історія цієї трагедії в загальних рисах відома кожному жителю України: достатньо сказати, що всім тим, хто навчався у школах після 1986 р., в тому або іншому вигляді розповідали про катастрофу на 4-му енергоблоці ЧАЕС, про страшні наслідки не стільки самого вибуху, скільки розповсюдження смертельної радіації, її впливу на стан здоров’я ліквідаторів аварії та жителів нинішньої зони відчуження.

Хочу сказати, що одна справа – почути це від вчителя або просто від знайомих, прочитати про це в газеті або журналі, побачити фотографії звідти. Інша справа – побачити все це своїми очима. Саме це мені і вдалося здійснити на минулих вихідних завдяки “Екстрім-групі” (Дніпропетровськ).

Збір учасників екскурсії було організовано на залізничному вокзалі в Києві. Там на нас вже чекало 2 автобуси, які і відправили нас на екскурсію, яка в підсумку виявилася серйозніше будь-якого реаліті-шоу.

Невдовзі після катастрофи на Чорнобильській АЕС навколо станції було встановлено так звану 30-кілометрову зона – територію, населені пункти в межах якої підлягали повній евакуації. Також було організовано суворий дозиметричний контроль транспорту, що в’їжджає в межі зони відчуження (так називають цю територію). Протягом 10 років після аварії рівень радіації в 30-км зоні істотно знизився, у зв’язку з чим тут з’явилися перші туристи, які проникали сюди нелегально. Чорнобильську зону відкрили для всіх бажаючих тільки в 2010 р. Втім, українська влада періодично, з поясненням і без пояснення причин, закриває доступ у зону. Так, зона була закрита для загалу з червня по грудень 2011 р. у зв’язку із судовим спором між МНС та Генпрокуратурою України. Остання подала протест на наказ МНС щодо правил відвідування зони відчуження. Чинні на даний момент правила відвідування зони були затверджені в грудні 2011 р.

Перед в’їздом безпосередньо до Чорнобиля ми зробили зупинки на двох КПП: “Дитятки” (в’їзд в 30-кілометрову зону навколо АЕС) і “Лелюки” (на в’їзді в 10-кілометрову зону). Вже після в’їзду в зону відчуження до нас приєдналися екскурсоводи.

КПП "Дитятки"
КПП “Дитятки”
Плакат на в'їзді до зони відчуження
Плакат на в’їзді у зону відчуження
Меморіал "Зірка Полин". На табличках перелічені усі населені пункти, що щезли внаслідок аварії на ЧАЕС
Меморіал “Зірка Полин”. На табличках перелічені усі населені пункти, що щезли внаслідок аварії на ЧАЕС

Масштаб бедствия, произошедшего 26 лет назад, начинаешь осознавать в полной мере уже после выезда из Чернобыля, когда автобус проезжает мимо заброшенных деревень Лелёв, Копачи. Понимаешь, что когда-то здесь был полноценный населённый пункт, кипела жизнь. Ведь виднеются дома людей, автотранспортные предприятия, больницы, школы, детские сады. А потом вспоминаешь, что перед всем этим за долгие годы уже успели вырасти не просто заросли, а просто-такие огромнейшие кусты и полноценные деревья. Вся эта выросшая растительность – наиболее красноречивый признак, символ того горя, с которым столкнулись люди. Буквально за считанные часы многие из них потеряли всё: здоровье, какие-то планы на жизнь, перспективы. О потерянном имуществе даже и говорить не приходится: по сравнению с более важными вещами это кажется незначительным. Достаточно представить себя на месте этих людей. Наверняка ведь многие родом из вот таких сёл и городков, как здесь. Ну или по крайней мере родственники в таких живут. Вот и представьте, что совершенно внезапно, непонятно почему, вам говорят, что надо съехать. Причём обязательно бросив всё и взяв с собой только какую-то еду. Становится жутко.

Масштаб лиха, що сталося 26 років тому, починаєш усвідомлювати повною мірою вже після виїзду з Чорнобиля, коли автобус проїжджає повз покинуті села Лелів, Копачі. Розумієш, що колись тут був повноцінний населений пункт, вирувало життя. Адже видніються будинки людей, автотранспортні підприємства, лікарні, школи, дитячі садки. А потім згадуєш, що перед усім цим за довгі роки вже встигли вирости не просто зарості, а просто-таки величезні кущі і повноцінні дерева. Вся ця нова рослинність – найбільш красномовна ознака, символ того горя, з яким зіткнулися люди. Буквально за лічені години багато з них втратили все: здоров’я, якісь плани на життя, перспективи. Про втрачене майно навіть і говорити не доводиться: у порівнянні з більш важливими речами це здається незначним. Досить уявити себе на місці цих людей. Напевно багато родом з ось таких сіл і містечок, як тут. Ну або принаймні родичі в таких живуть. Ось і уявіть, що абсолютно раптово, незрозуміло чому, вам кажуть, що треба з’їхати. Причому обов’язково кинувши все і взявши з собою лише якусь їжу. Стає моторошно.

Коли я вже повернувся додому, то з допомогою інтернетівських супутникових знімків подивився на ті місця, які ми проїжджали. Картина, хочу сказати, не менш вражаюча: посеред лісу ви бачите по суті величезний пустир, на якому від колишніх сіл залишилися тільки дороги. В тій ситуації цілі села пускали під екскаватори, оскільки буквально будь-які наземні об’єкти представляли небезпеку для життя через високий рівень накопиченої радіації.

Після нетривалої поїздки ми все ж дісталися до “винуватиці” особливого статусу розташованої навколо місцевості – Чорнобильської АЕС. Зупинка була зроблена біля відвідного канал, що призначений для відведення нагрітої води від реактора. Вже звідси відкривається гарний вид як на той самий 4-й енергоблок, так і на 5-й і 6-й енергоблоки, які вже ніколи не будуть добудовані.

Четвертий енергоблок Чорнобильскої АЕС
Четвертий енергоблок Чорнобильскої АЕС
Недобудовані п'ятий і шостий енергоблокиНедобудовані п’ятий і шостий енергоблоки

До речі, відразу хочу сказати, що погода в день поїздки якнайкраще відповідала настрою місцевості, в яку ми потрапили. Суцільна хмарність періодично змінювалася яскравим сонячним світлом крізь хмари. Разом з незвичайним яскраво-блакитним небом все це створювало дещо апокаліптичний настрій.

Буквально за 10 хвилин дісталися безпосередньо до в’їзду на Чорнобильську АЕС, де з оглядового майданчика на відстані буквально пари сотень метрів можна було спостерігати знаменитий чорнобильський “саркофаг ” (об’єкт “Укриття”). Незважаючи на закриття станції у грудні 2000 р., тут все ще працює дуже багато людей. Адже зупинка АЕС – це досить тривалий процес. Крім співробітників самої станції, високий рівень активності проявляє французький консорціум Novarka. По всій території ЧАЕС в достатку розвішена реклама компанії, яка в 2009 році виграла тендер на будівництво нового саркофага на ЧАЕС вартістю 550 млн. доларів. До речі сам процес теж наочний: новий саркофаг будується прямо навпроти старого.

Зруйнований четвертий енергоблок ЧАЕС, об'єкт "Укриття"
Зруйнований четвертий енергоблок ЧАЕС, об’єкт “Укриття”
Спорудження нового саркофагу французькою компанією Novarka
Спорудження нового саркофагу французькою компанією Novarka

Заключительный, но, на мой взгляд, наиболее интересный пункт поездки – это заброшенный город Припять – город-спутник ЧАЭС, построенный специально к её открытию. На момент аварии  в городе проживало 50 000 человек. На самом деле количество людей не очень большое, но для них по тем временам были созданы очень хорошие условия для жизни. В небольшом городке функционировало целых 15 детских садов, 5 школ, 25 магазинов, 27 заведений общепита на 5 535 посадочных мест, 10 спортзалов, 3 бассейна. Такими показателями даже сегодня могут похвастаться далеко не все считающиеся благополучными города. Помимо сухих числовых показателей Припять, как и другие атомограды, до катастрофы отличалась исключительно хорошей экологической обстановкой. И. Иванов так описывает типичный город атомщиков (это можно отнести в т.ч. к Припяти)

Заключний, але, на мій погляд, найцікавіший пункт поїздки – це покинуте місто Прип’ять – місто-супутник ЧАЕС, побудоване спеціально до її відкриття. На момент аварії в місті проживало 50 000 осіб. Насправді кількість людей не дуже велика, але для них у ті часи були створені дуже гарні умови для життя. У невеликому містечку функціонувало цілих 15 дитячих садків, 5 шкіл, 25 магазинів, 27 закладів громадського харчування на 5 535 посадочних місць, 10 спортзалів, 3 басейни. Такими показниками навіть сьогодні можуть похизуватися далеко не всі міста, що вважаються благополучними. Окрім сухих числових показників Прип’ять, як і інші атомогради, до катастрофи вирізнялася виключно гарною екологічною обстановкою. В. Іванов так описує типове місто атомників (це можна віднести в т.ч. до Прип’яті):

Уявіть: чудовий сосновий ліс, тінисте шосе – раптово лісові велетні відступають в сторони і вперед видаються міські багатоповерхівки – багато будинків, і без усякого переходу – ніяких там бараків, традиційних складів і брудної промзони в якості прелюдії до власне житлових кварталів. Своєрідне місто майбутнього – екологічне і з усіма зручностями, – вийшов з під’їзду і прямо в ліс потрапляєш.

Вся ця ідилія була зруйнована вщент 27 квітня 1986 р., коли влада оголосила про евакуацію міста. Евакуація проводилася за допомогою величезної кількості автобусів з навколишніх населених пунктів, в т.ч. з Києва. Було заборонено брати з собою особисті речі, багато людей евакуювалися буквально в домашньому одязі. З метою недопущення паніки населення запевняли, що евакуація тимчасова, і через 3 дні люди зможуть повернутися додому. В реальності ж люди виїжджали назавжди… З причини настільки швидкої евакуації місто зберігся практично в незмінному стані на момент аварії. Коли знаходишся тут, то здається, що час зупинився. Як висловився один з наших екскурсоводів, “Прип’ять – це такий собі заповідник совка”. Вивіски на будівлях, дорожні знаки, телефонні будки, відділи в місцевому універмазі (який дуже схожий на сучасні супермаркети), атракціон “Машинки”, оглядове колесо в парку – все не змінюється ось уже 25 років. Побачене тут, звичайно, дуже вражає і змушує задуматися про те, що в цьому житті дійсно цінно. Адже ми сьогодні так часто не цінуємо речі, що здаються природними: здоров’я рідних і близьких, відчуття дому, своєї квартири, можливість нормально їсти, спати в теплому ліжку врешті-решт.

Глибоко переконаний, що це місце має відвідати якомога більша кількість людей, щоб скласти повноцінне уявлення про трагедію на ЧАЕС – не тільки з розповідей знайомих або з прочитаного в інтернеті, а постоявши безпосередньо біля зруйнованого енергоблоку і пройшовшись вулицями міста-примари – Прип’яті…

Більше фото дивіться на Facebook та В контакті.

І наостанок – знайдене на просторах інтернету показове відео про Прип’ять до і після катастрофи. Обов’язково перегляньте:


This entry was posted in Поїздки, Туризм and tagged , , , . Bookmark the permalink.

Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *